15.12.2019
Головна > Всі новини > Проблема насильства над дітьми у сучасному суспільстві

Проблема насильства над дітьми у сучасному суспільстві

Насильство в родині не тільки порушує права дитини, а і заслуговує громадського осуду та суперечить всім моральним засадам, на яких мають будуватись стосунки в сім’ї на умовах взаємоповаги та взаємодопомоги.

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного, чи економічного спрямування одного члена сім’ї, по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права та свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносить йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психічному здоров’ю.

Попередження насильства в сім’ї – система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчинення насильства в сім’ї, припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже відбувається притягнення до відповідальності осіб винних у вчиненні насильства в сім’ї, а також медико – соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї.

Члени сім’ї, які вчинили насильство, несуть адміністративну цивільно-правову та кримінальну відповідальність відповідно до Закону.

Заборона всіх форм насильства проголошується Конституцією України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», постановами Кабінету Міністрів України, Законом України про «Запобігання та протидію домашньому насильству», іншими нормативно – правовими актами .

Права дітей на захист від усіх проявів насильства та жорстокого поводження регулює Закон України від 07.12.2017 року № 2229-VIII « Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відповідно до цього закону органи опіки і піклування надають допомогу у відновленні порушених прав та захисті законних інтересів дітей, які мають батьків і проживають в сім’ях, дітям-сиротам, які залишилися без батьківського піклування і виховуються в сім’ях опікунів, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу у випадках, коли стосовно них вчинено або існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, представляють у суді інтереси дітей, які постраждали від насильства, здійснюють інші передбачені законом заходи щодо захисту прав дітей.

Домашне насильство є не тільки серйозною проблемою саме собою, але й дуже часто постає одним з чинників існування та поширення торгівлі людьми. Прямий зв’язок між торгівлею людьми та насильством виявляють учені, соціальні працівники, представники неурядових організацій багатьох країн.

Фізичне насильство – умисне завдання одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, заподіяння шкоди його честі і гідності.
Сексуальне насильство – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім’ї.
Психологічне насильство – насильство пов’язане з дією на психіку одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї. шляхом словесних образ або погроз, переслідування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися шкода психічному здоров’ю.
Еконмічне насильство – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психологічного здоров’я.

У контексті ведення превентивної роботи з протидії торгівлі людьми доцільно володіти інформацією щодо запобігання домашньому насильству, а також щодо прийому та розгляду заяв та повідомлень з приводу фактів насильства.
Щодо насильства над дітьми, то в практиці соціальної роботи часто використовується поняття «жорстоке поводження з дітьми». І окрім фізичного, сексуального, психологічного та економічного насильства, інколи виділяють ще й недбале ставлення до дитини – відсутність з боку батьків належного забезпечення умов, потрібних для здорового розвитку дитини, що включають наявність достатнього харчування, одягу, житла, виховання, освіти, медичної допомоги, а також відсутність уваги, залишення дитини без нагляду, внаслідок чого вона може стати жертвою нещасного випадку.
Так батьки можуть бути схильним до жорстокого поводження над дітьми через вживання алкоголю чи наркотиків, психічні розлади, агресивність відсутність самоконтролю, низьку самооцінку. Жорстоке поводження з дітьми може бути для них засобом самоствердження за рахунок більш слабких. Дослідники доводять, що наявність у батьків власного досвіду жорстокого поводження у дитинстві є важливим чинником ризику. Генераційне відтворення жорстокого поводження полягає в тому, що батьки виховують дітей так, як виховували їх самих. Ризик жорстокого поводження існує для дітей з фізичними чи розумовими вадами вони більш залежні від батьків, мають менше контролю над життям.

До соціальних факторів ризику відносять втрату підтримки одного з подружжя, нестачу часу у працюючих батьків для виховання дитини, низький рівень освіти, безробіття, житлові проблеми. На думку дослідників, існує зв’язок між бідністю і жорстоким поводженням з дітьми, незадовільні фінансові умови призводять до експлуатації дітей. До соціальних факторів, що впливають на жорстоке поводження з дітьми, відносять такі соціально-демографічні характеристики сімей, як відсутність одного з батьків, наявність мачухи чи вітчима.

Загалом, жорстоке ставлення до дітей – результат взаємодії багатьох чинників, до уваги слід брати як дитину, так і її батьків, їхні психологічні характеристики та соціальні чинники, які впливають на сім’ю. Якщо дитина зазнає насильства, то часто можна констатувати наявність кількох форм насильства. Варто зауважити, що насильство над дитиною може трапитись у будь-якій сім’ї, незалежно від національності, класової приналежності чи релігії.
Щоб дитина розповіла про вчинене над нею насильство або недбале ставлення, її потрібно переконати, що дорослі їй вірять. У цілому, для дітей не притаманно вигадувати казки про насильство, оскільки вони не бажають завдати прикрощів родині. Для них більш властиве заперечення факту насильства, аніж визнання, що це сталося, причина полягає у тому, що з ними сталося, дітям соромно говорити про це, і вони відчувають себе винними у тому що з ними скоїли.