Головна > Все новости > Чого очікують українці від безпекової конференції?

Чого очікують українці від безпекової конференції?

У ці дні триває Munich Security Conference. Чого очікують українці від безпекової конференції? Звичайно, кроків у напрямку миру і повернення окупованих територій! На шостому році війни в Україні зрозуміло, що Донбас і Крим військовим шляхом не повернути. Я не применшую роль армії у стримуванні агресії на сході і на півдні, але ж треба реально дивитись на речі…

Звичайно, повинна реалізовуватися збалансована міжнародна політика щодо боротьби з гібридною агресією. Але не менш важливо формувати, а ще важливіше – реалізовувати внутрішню державну політику, яка сприятиме українізації усього нашого суспільства і відновленню територіальної цілісності держави.

Повертати Донбас і Крим, перш за все, необхідно ментально: потрібно зшивати суспільство єдиними цінностями, ідеалами. Мріями – якщо хочете. І, як не дивно, це можна зробити силами внутрішньо переміщених осіб, які є найбільшими передавачами інформації до людей на окупованих територіях, в тому числі і до тих, хто підтримує незаконні формування.

Але це буде можливим лише за умови, коли переселенці відчують, що вони – повноправні громадяни України а не вигнанці на рідній землі. Це буде можливим, коли і приймаючі громади вважатимуть переселенців такими ж українцями, як і всіх інших.

А що маємо сьогодні? Є окреме міністерство, є десятки державних установ, сотні громадських організацій, які в своїх функціях мають захист прав переселенців. Проводяться різноманітні заходи, покликані допомогти цим людям інтегруватись у нові громади, відновити свої права і фактично почати життя “з нуля”.

Проте, з моєї точки зору, ці всі заходи не мають системного характеру щодо пошуку і розробки сталих рішень для внутрішньо переміщених осіб.

Проаналізуємо стан виконання Україною Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та пошуку довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року, затвердженої Урядом 2017 р. У частині базових потреб цієї категорії громадян, а саме забезпечення житлом, можу фахово відповісти – стратегія не виконана.

Незважаючи на деякі позитивні зрушення, в реалізації житлових програм для ВПО системного, комплексного рішення так і не прийнято. Півтори тисячі сімей, які вирішили свої житлові проблеми через державні чи регіональні житлові програми, – це вкрай мало порівняно з потребою. Схожа ситуація і в інших питаннях відновлення прав ВПО. Щоправда, слід відзначити відновлення виборчих прав цієї категорії після шести років війни.

В Україні працює низка міжнародних організацій, які мають досвід пошуку сталих рішень для ВПО та рекомендують керівні принципи для формування внутрішньої політики держави у сфері внутрішнього переміщення. На жаль, наша держава не користується в повній мірі цими рекомендаціями та пропозиціями допомоги. До прикладу, Резолюція ПАРЄ 2198 (2018 року) «Гуманітарні наслідки війни в Україні» не викликала в Україні адекватної реакції. Ми як держава не в повній мірі застосовуємо «Керівні принципи ООН з питань внутрішнього переміщення» при формуванні національних планів дій.

Звичайно, можна послатися на обмеженість бюджетних ресурсів для впровадження цих заходів чи ще на якісь «важливі перепони», але ж треба розставляти пріоритети. Тим більше що є питання, які не потребують бюджетного фінансування.

Якщо ми покажемо реальні заходи, пов’язані із захистом прав або допомогою інтеграції ВПО, і міжнародні партнери зі свого боку більш активно почнуть допомагати українським переселенцям. Для цього потрібна політична воля і розуміння того факту, що захист конституційних прав громадян і збереження держави як такої – взаємопов’язані речі!

За відсутності довгострокових рішень тривала маргіналізація ВПО може стати перешкодою встановленню миру і стабілізації ситуації в державі! Не можна допустити таку сумну перспективу, це безвідповідально щодо наступних поколінь українців. Мудрий державницький підхід має врешті-решт подолати байдужість і зневагу до наших громадян!